Сьогодні зранку я енергійними кроками повертався з місцевого ринку, несучи в руці букет троянд. По дорозі я проходив повз літню жінку, яка дуже повільно пересувалася з допомогою палички. Ми обмінялися поглядами і я попробував усміхнутися їй, а вона бадьорим голосом промовила:"Я хочу ходити так як ви пане"! Від несподіванки я не знайшов що відповісти і покрокував далі. Вона відволікла мене від моїх думок і в голові зароїлися інші. Справжні цінності вийшли на передній план. Я подумав як часто ми женемося за міражами, непомічаючи що для щастя потрібно так мало... Проминувши дві вулички, мені захотілось повернутись, подарувати їй квітку зі свого букету і сказати що я теж дуже хочу щоб вона ходила так як я. Але повернувшись на ріг вулиці, я не знайшов її.

 Як мало потрібно для щастя... Просто ходити, дивитись, чути, працювати, говорити... Це все таке привичне нам і таке неоціненне! Цінуймо те що справді цінне.